Схоластика

Схоластика (лат. Scholactica, від лат. schola — школа) — панівний у середньовічній Європі філософський і педагогічний метод, сконцентрований навколо університетів, що був синтезом християнського (католицького) богослов'я та логіки Арістотеля. Схоластика поєднувала теологічно-догматичні засновки з раціоналістичною методикою та інтересом до формально-логічних проблем.

Бароко

Лексикон — запас слів, словник, лексика.


«Лексикон таємних знань» — книга прози українського письменника Тараса Прохаська, опублікована у видавництві Кальварія (Львів) у 2004 році.


Кальварія, Голгофа (лат. Calvaria, івр. Golgota означає череп), також званий Кальварійським пагорбом, Священним пагорбом або Священною горою, — тип християнського священного місця, побудованого на схилах пагорба, що складається з набору каплиць, зазвичай розташованих у формі шляху паломників. Він призначений для символізації страстей Христових і отримав свою назву на честь Кальварії (Голгофи), пагорба в Єрусалимі, де, згідно з традицією, Ісус був розіп'ятий.
Вони функціонують як значно розширені версії Хресної дороги, які є звичайними в католицьких церквах, дозволяючи вірянам стежити за перебігом етапів Страстей Христових уздовж Віа Долороза в Єрусалимі. Кожна каплиця містить велике зображення сцени зі Страстей, які вона вшановує, іноді у вигляді скульптури, яка може досягати натуральної величини. Такого роду святині були особливо популярні в період бароко, коли Свята земля перебувала під владою Туреччини і було важко здійснити паломництво на гору Голгофу в Єрусалимі.


Бароко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — «перлина неправильної форми») — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVII століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом та маньєризмом, за ним іде Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення у країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти.
Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення способу життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо треба відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва.
Архітектура бароко вирізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко — теламон (атлант), каріатида й маскарон.
Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри як Рим, Мантуя, меншою мірою — Венеція і Флоренція, де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі.


Українське бароко, або Козацьке бароко — мистецький стиль, що був поширений на українських землях Війська Запорозького у XVII–XVIII століттях. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Географія

Іздрик Юрій Романович
(нар. 16 серпня 1962, місто Калуш, Івано-Франківська область, УРСР)
— український прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проєкту «Четвер».
Живе і працює у Калуші. Автор повісті «Острів КРК» (1994), поетичної збірки «Станіслав і 11 його визволителів» (1996), романів «Воццек» (1996, 1997), «Подвійний Леон» (2000) і «АМтм» (2004), збірки есеїв «Флешка» (2007), «Флешка-2GB» (2009), «Таке» (2009), «Underwor(l)d» (2011), «Іздрик. Ю» (2013), «Після прози» (2013), «AB OUT» (2014), «Календар любові» (2015), низки повістей, оповідань, статей з культурології та літературознавства.
Іздрик — один із творців станіславського феномену.


Станіславський феномен — група українських письменників, що визначали себе відповідно до назви свого міста Івано-Франківська (колишня назва Станіслав). Термін «станіславський феномен» позначає митців, які проживали в Івано-Франківську, а також були пов'язані з західним постмодернізмом після розпаду СРСР.


Калуш — місто в Україні, адміністративний центр Калуської міської громади та Калуського району Івано-Франківської області, місто обласного підпорядкування.
Географія
Одна з головних переваг міста — його вигідне географічне розташування та промисловий потенціал. Добре розвинута транспортна мережа поєднує місто з Центральною Європою та Заходом через залізницю та автомобільні дороги. Мережа автомобільних доріг сполучає Калуш з іншими містами, такими як Львів (100 км), Ужгород (245 км), Київ (560 км). Ці та інші міста сполучені з Калушем також залізницею.
В радіусі 300 км від міста пролягають кордони з Польщею (150 км), Угорщиною (300 км), Словаччиною (300 км), Румунією (240 км), що дає легкий доступ до країн Центральної та Східної Європи.
На виїзді на Копанки зліва за обвідним каналом річки Сівка знаходиться бетонована смуга колишнього аеродрому, яка зараз використовується для перегонів і виставок. За 30 км від Калуша, у м. Івано-Франківську, розташоване летовище, спроможне регулярно приймати важкі транспортні літаки (Boeing 767, Іл-76, Іл-86).
За характером рельєфу територія міста складається з рівнинної частини і гори Височанка (відповідно називається і район), названої на честь героя-опришка Семена Височана. Поверхня міста розчленована річками Лімниця, Сівка, Млинівка. Через північно-західну частину міста тече річка Кропивник з притоками Фрунилів та Кривець. Десята частина міста вкрита лісами (див. також Височанські дуби).


UA
Калуш – сучасне західноукраїнське місто. Подорожуємо Україною разом
https://youtu.be/27KxYlC35Fk?si=683xvjFC3UUuDusg

Watch on YouTube

Вокабула, вокабуляр, вокабулярій

Вокабула
Вокабули — (від лат. Vocabulum «слово, ім'я, назва») — окремо взяте слово, як предмет заучування напам'ять при первинному навчанні мовам; в заголовку словникової статті — основне визначальне слово або словосполучення, виділене напівжирним шрифтом із зазначенням наголосу.

Вокабуляр — об'єм слів, якими володіє людина. Як правило, вокабуляр розвивається із віком. При читанні літератури пасивний вокабуляр переходить в активний.

ВОКАБУЛЯРІЙ
вокабулярій; ч. (лат., словник) короткий словник до хрестоматії або окремих частин підручника.


Лексика
Ле́ксика (от др.-греч. τὸ λεξικός «относящийся к слову; слово; оборот речи») — словарный состав языка, совокупность слов (точнее, лексем) того или иного языка, части языка. Лексика является центральной частью языка, именующей, формирующей и передающей знания о каких-либо объектах, явлениях. Изучением лексики занимается наука лексикология, а также семасиология и ономасиология.


Перекладаємо слово лексикон

слівня
словниця
слівʼя
слівство - від "слово". Закінчення "-ство" означає щось збірне: студентство, жіноцтво, юнацтво.
словниковий запас
словар
словойма - також мо і глосарій (і словарь-словник) - бо дуже більш широке слово вийшло
збірослів
збірослов
словар
слововжиток
словник

Ментальний лексикон

Ментальний лексикон - це поняття, яке використовують у лінгвістиці та психолінгвістиці для позначення способу побудови та структурної організації лексичного мовного знання в мозку людини.

Ментальний лексикон - це певний ментальний багаторівневий словник, що містить інформацію про цілу низку орфографічних, фонологічних, синтаксичних та семантичних ознак, якими характеризується слово, та завдяки яким воно перебуває в більш або менш тісному зв’язку з іншими. Таким чином, йдеться про різні форми репрезентації слова в ментальному лексиконі, про різні ментальні накопичувачі інформації: семантичний лексикон, рівень лем та рівень словоформ. У процесі слухання та говоріння ці частинки поєднуються між собою. Коли йдеться про ментальний лексикон, важливим є те, яким чином його елементи зберігає та накопичує, активує та використовує кожен мовець. Ментальний лексикон людини перебуває в постійному рості та розвитку, проте однозначної теорії щодо того, як саме це відбувається, наразі не існує. Різні науковці пропонують різні варіанти.


Багатомовний ментальний лексикон

Питання про те, яку структуру має ментальний лексикон людини, яка володіє двома або більше мовами, також наразі не має однозначної відповіді. Науковці висувають такі потенційні сценарії:

один спільний (комплексний) лексикон, у якому представлені обидві мови;
два або більше відносно автономні лексикони;
комплексний лексикон, розділений на дві або більше частини;
два чи більше лексикони, які стають щоразу більше пов’язані один з одним;
унікальні, специфічні мовні елементи перебувають в окремих «відсіках», а схожі – у спільному (так звана гіпотеза «потрійної системи»).

І хоч на цьому етапі не існує абсолютної єдності вчених щодо цього питання, все ж найчастіше трапляються гібридні моделі, що передбачають співіснування різних форм репрезентації, поєднані (compound), координовані (co-ordinate) та ментальні лексикони, що частково перетинаються. Між усіма ними існують численні та різнорідні зв’язки. Крім того, деякі експериментальні дані підтверджують так звану гіпотезу «підмножини» (“subset”-hypothesis), відповідно до якої у мозку існує один спільний ментальний лексикон для всіх мов, однак у його межах елементи однієї і тієї ж мови відносно сильно пов’язані між собою завдяки так званому поширенню активації (“activation spreading”) та становлять підмножину («родину»). Водночас, звичайно, існують також зв’язки між елементами різних мов, однак вони є значно слабшими. Ідея поширення активації дає змогу уявити ментальний лексикон як динамічну систему, у якій два будь-які слова спочатку зовсім не пов’язані одне з одним, але поступово, через одну або більше характеристик, між ними постає зв'язок, міцність якого також може змінюватися.

Спосіб, за допомогою якого вивчали слова, також впливає на те, разом чи окремо вони зберігатимуться в ментальному лексиконі. Міжмовні зв’язки між словами не є однорідними і з часом можуть змінюватися під впливом комунікативних умов.

Білінгвізм

Білінгвізм трактується як здатність до оперування кількома мовами. Білінгв — це людина, яка володіє як мінімум двома мовами.


Двомовність або білінгвізм (від англ. bilingualism) — у мовознавстві явище володіння двома мовами як рідними.
Характерне для певних осіб, груп осіб, країн тощо. Спостерігається у сім'ях змішаного походження, регіонах зі змішаним населенням (Татарстан, Чечня, Окінава, Уйгурія), прикордонних землях (Ельзас, Галісія, Трансильванія, Внутрішня Монголія), колишніх колоніях (Індія, Нігерія, Гонконг), а також державах із системою освіти, скерованою на виховання двомовних громадян (Швеція, Норвегія, Бельгія).

Історично двомовність є формою соціальної адаптації підкорених до мови завойовника чи домінантного сусіда (змосковщення, потурчення тощо), або намаганням підкорених зберегти свою мову в умовах насаджування іншої панівної мови (Квебек, Фландрія, Ірландія).
Державотворчі народи, що здійснювали експансію, є переважно одномовними (англійці, німці, французи, турки, росіяни, китайці, японці тощо).

Як виняток двомовність набувається дослідниками шляхом вивчення іншої мови, внаслідок інтересу до культури, створеної цією мовою (Шевельов). Людина, яка володіє двома мовами, називається двомовною (білінгвом). Двомовність відрізняється від диглосії, явища існування у суспільстві двох мов або діалектів у різних функціональних сферах.

Ростислав Семків, "Пригоди української літератури (від романтизму до постмодернізму)"

https://prom.ua/ua/p1969349872-rostislav-semkiv-prigodi.html?utm_source=google_pmax&utm_medium=cpc&utm_content=pmax&utm_campaign=Pmax_cpa_knigi_po_obschestvennym_i_gumanitarnym_naukam_5297199152&gad_source=1&gclid=CjwKCAjwy8i0BhAkEiwAdFaeGEXMX6rISagOB3-b7SlD9ri8WIY44LijzUrf7gOW5nsFLnHWLN4aKBoCDjwQAvD_BwE

Нікола Тесла: шлях від невіри до віри

Нікола Тесла, один із самих геніальних людей усіх часів (разом з Леонардо да Вінчі), син священника, великий вчений і винахідник, про свій шлях від невіри до віри:

"В юності я не вірив в Бога. Атеїст в родині священика - все одно що гусак в овечому стаді: рідкісне явище, і коли я сказав батькові, що не хочу йти по його стопах, тому що не вірю в Бога, батько, всупереч очікуванням, не розсердився.
Він подивився на мене тим особливим поглядом, яким лікарі дивляться на тяжкохворих, і сказав, що до істинної віри приходять через сумніви.
Сумніви - це спокуса, яку треба подолати, щоб знайти міцну, непорушну віру. Мені на це знадобилося більше 40 років.
Настав день (батька на той час не було в живих), коли я усвідомив, що Бог є.
Кожна розгадана таємниця світобудови, кожне зроблене відкриття наближало мене до думки про існування незбагненного Вищого Задуму, Закону над всіма законами.
Мене за інерцією продовжують вважати невиправним матеріалістом, але насправді я давно вже не такий. Я прийшов до віри через довгий період заперечення, і віра моя міцна, як і передбачав батько..."
Нікола Тесла. «Щоденники. Я можу пояснити багато»

Цитати Ніколи Тесла:
Людина може все. Навіть смерть - це ще не кінець.
Життя є, і завжди буде рівнянням, яке не піддається вирішенню, хоч і містить кілька відомих факторів.
Сучасні вчені мислять глибоко замість того, щоб мислити ясно. Щоб мислити ясно, потрібно володіти здоровим глуздом, а мислити глибоко можна і будучи абсолютно божевільним.
На самоті народжуються ідеї.
Не буде великим злом, якщо студент впаде в оману; якщо ж помиляються великі уми, світ дорого оплачує їх помилки.
Це парадоксально, але все ж це правда, коли кажуть, що чим більше ми знаємо, тим більше неосвіченим стаємо в абсолютному сенсі, бо тільки через просвітлення ми починаємо усвідомлювати свої обмеження.
Наші вади і наші чесноти нероздільні, як сила і матерія. Якщо вони розділяються, людини більше не існує.

Штудії Світована

http://www.rionews.com.ua/mixed/all/n/n141614338


Хто вам сказав, що словом не можна повертати до життя? Втомлена, розчарована, перенасичена інформацією, врешті, «вбита» багатьма словами людина може повернути собі віру лише словом. Тим паче, коли промовляє його той, хто пройшов світ, а сама розмова відбувається під небесним шатром.

Штудії Андрія Ворона — унікального закарпатця, який лікував тіло і душу, увіковічнив інший не менш відомий краянин Мирослав Дочинець. З-під пера письменника вийшла вже третя книга про діда Ворона. Найперша з них — «Многії літа, благії літа» сягнула 350 тисяч примірників (і це лише контрольований тираж). Наступний роман — «Вічник» перекладають, передруковують і теж продають із-під прилавка. Третя книга, яка завершує оповідь про закарпатця, — «Світован. Штудії під небесним шатром». За словами автора, вона замикає погляд на цього чоловіка: «Многії літа..», «Вічник» і «Світован» — три історії одного життя. Світован означає «той, хто перейшов світ і далі знаходиться в дорозі до самого себе». Це третя історія до життя Андрія Ворона».

Природний стан гармонії, від якого так віддаляється сучасна людина, стає ідеалом у книжці Мирослава Дочинця «Світован. Штудії під небесним шатром». Таке собі інтермецо серед карпатських гір у компанії Андрія Ворона знаходить герой роману Мирослава Дочинця. Тікаючи від фальшивого кохання, роботи, вчорашніх друзів і нинішніх ворогів, юний журналіст опиняється віч-на-віч із Вічником, його мудрими сентенціями, які відкриваються на фоні природи. Допомагаючи цьому чоловікові лікувати людей, медійник натомість відновлює струни власної душі.

Мирослав Дочинець відкриває перед читачами нові рецепти Світована-Вічника, яких не було у попередніх книгах. Автор робить свого героя ще й вправним орнітологом. Птахам присвячено чимало моментів у книжці, а на кількох сторінках геть детально описано спосіб життя окремих видів.

Сьогодні Андрія Ворона порівнюють із Сократом, Сковородою. Це чоловік карпатського гарту, який перейшов світ, розповідає автор роману. Найбільш типове запитання, яке ставлять письменникові, наскільки написані ним книжки відповідають реальному життю Андрія Ворона. Автор відповідає, що якби він написав хро­ніку, то її дуже швидко забули би, як і самого цілителя. Натомість правда художня, образна — вічна. Вона красива, глибинна, мі­фологічна, найбільш переконлива для нас.

ХВОРОБУ, ЖІНКУ, СОН І НАВІТЬ СМЕРТЬ ТРЕБА ЗАСЛУЖИТИ

В Ужгородському прес-клубі книжку Мирослава Дочинця презентували в останні місяці 2013-го. Як і попередні романи, автор писав її 9 місяців. Зараз називає «Світована» найбільш щирою книжкою. Все, що побачив на власні очі журналіст, він переповідає нам.

Штунда

Штундизм (від нім. Stunde — година) — застаріла, історична, народна назва руху протестантів на півдні царської Росії, на землях сучасної України, Білорусі, Польщі, започаткованого серед німецьких колоністів (лютеран, реформатів, менонітів). Назва охоплювала вірних різних течій євангельських християн: п'ятидесятників, баптистів, адвентистів, штундистів тощо.

Штундисти, штунди — прийнята в православ'ї назва членів ряду християнських конфесій, які виникли в 2-й половині XIX ст. в царській Росії під впливом протестантів, що переселилися сюди із Західної Європи.