![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
https://www.facebook.com/50plusgeneration/posts/pfbid0gb4NuLx9kvDUk6n3KA8cZQPpCbqCWKnBJViuBjkq7EjT2XX9C44JLRQW25Gxtn1Sl
«Слово о полку…» має звучати з виразним українським акцентом!»
Леонід Махновець
31 травня 1919 року, в селі Озера на Київщині, народився Леонід Махновець — літературознавець, археолог, перекладач, людина, що пішла проти системи, аби не зрадити Слово. Те саме — «о полку Ігоревім».
Його життя — це історія сили. Виходець із "розкуркуленої" родини, з дитинства знав, що означає бути «неугодним». Але навіть коли здавалося, що все проти нього — зокрема, радянська система, яка його звільняла, цькувала, замовчувала, — він залишався вірним тому, що любив: книгам, історії, українській мові.
30 років Леонід Махновець працював над перекладом і дослідженням «Літопису Руського» — і створив справжній шедевр, за який у 1990 році отримав Шевченківську премію. Але ще раніше, у 1970-му, він переклав «Слово о полку Ігоревім» українською — так, щоб воно дихало, співало, говорило до серця. Його коментарі стали справжнім інтелектуальним детективом — і зробили те, що не вдалося нікому до нього: Махновець розкрив, хто міг бути автором поеми.
Його версія — княжич Володимир Ярославич, син галицького Осмомисла — здійняла шум у Москві. Але жодного аргументу проти знайдено не було. Бо кожне слово вчений зважував роками. Він їздив на ті самі річки й поля, про які писав невідомий поет. Він укладав генеалогічні таблиці й вивчав старі карти — щоб не просто писати, а доводити.
Та за правду довелося платити. Його наукову працю про Григорія Сковороду, де було критичне слово про Катерину ІІ, оголосили «націоналістичною». Його звільнили з роботи, змушували мовчати. Лише лист із Гарварду, де Махновцю запропонували викладати, трохи вгамував систему: його знову допустили до науки.
Помер Леонід Єфремович 1993-го. Газети згадали про нього... лише через два тижні. Як завжди — запізно.
Та є речі, що не вмирають. Його переклади, дослідження, боротьба за кожне українське слово — залишилися. І тепер, коли ви чуєте ритм давньої поеми, коли гортате сторінки «Літопису Руського» — пам’ятайте, що за цим стоїть людина. Справжній титан української науки.
«Слово о полку…» має звучати з виразним українським акцентом!»
Леонід Махновець
31 травня 1919 року, в селі Озера на Київщині, народився Леонід Махновець — літературознавець, археолог, перекладач, людина, що пішла проти системи, аби не зрадити Слово. Те саме — «о полку Ігоревім».
Його життя — це історія сили. Виходець із "розкуркуленої" родини, з дитинства знав, що означає бути «неугодним». Але навіть коли здавалося, що все проти нього — зокрема, радянська система, яка його звільняла, цькувала, замовчувала, — він залишався вірним тому, що любив: книгам, історії, українській мові.
30 років Леонід Махновець працював над перекладом і дослідженням «Літопису Руського» — і створив справжній шедевр, за який у 1990 році отримав Шевченківську премію. Але ще раніше, у 1970-му, він переклав «Слово о полку Ігоревім» українською — так, щоб воно дихало, співало, говорило до серця. Його коментарі стали справжнім інтелектуальним детективом — і зробили те, що не вдалося нікому до нього: Махновець розкрив, хто міг бути автором поеми.
Його версія — княжич Володимир Ярославич, син галицького Осмомисла — здійняла шум у Москві. Але жодного аргументу проти знайдено не було. Бо кожне слово вчений зважував роками. Він їздив на ті самі річки й поля, про які писав невідомий поет. Він укладав генеалогічні таблиці й вивчав старі карти — щоб не просто писати, а доводити.
Та за правду довелося платити. Його наукову працю про Григорія Сковороду, де було критичне слово про Катерину ІІ, оголосили «націоналістичною». Його звільнили з роботи, змушували мовчати. Лише лист із Гарварду, де Махновцю запропонували викладати, трохи вгамував систему: його знову допустили до науки.
Помер Леонід Єфремович 1993-го. Газети згадали про нього... лише через два тижні. Як завжди — запізно.
Та є речі, що не вмирають. Його переклади, дослідження, боротьба за кожне українське слово — залишилися. І тепер, коли ви чуєте ритм давньої поеми, коли гортате сторінки «Літопису Руського» — пам’ятайте, що за цим стоїть людина. Справжній титан української науки.
Теги: