Маріам Петросян, "Дім, в якому"

Я не люблю історії. Я люблю миті. Люблю ніч більше, ніж ранок, місяць — більше, ніж сонце, а тут і зараз — більше, ніж будь-яке десь і потім. Ще люблю птахів, гриби, блюзи, павичеве пір’я, чорних кішок, синьооких людей, геральдику, астрологію, криваві детективи й стародавні епоси, де відрубані голови роками бенкетують і бесідують з друзями. Люблю смачно поїсти й випити, люблю посидіти в гарячій ванні та повалятися в снігу, люблю носити на собі все, що маю, і мати під рукою все, чого потребую. Люблю швидкість і біль у животі від страху, коли розганяєшся так, що вже не можеш зупинитися. Люблю лякати й лякатися, смішити та спантеличувати.
Люблю писати на стінах так, щоб незрозуміло було, хто це написав, і малювати так, щоб ніхто не здогадався, що там намальовано. Люблю писати на стінах з драбини та без неї, балончиком і витискаючи фарбу просто з тюбиків. Люблю користуватися малярським пензлем, губкою й пальцем. Люблю спочатку намалювати контур, а потім цілий його заповнити, не залишивши прогалин. Люблю, щоб букви були завбільшки як я, але й зовсім дрібні теж люблю. Люблю спрямовувати тих, хто читає, стрілками туди й сюди, в інші місця, де я також щось написав, люблю заплутувати сліди і розставляти фальшиві знаки. Люблю ворожити на рунах, на кістках, на бобах, на сочевиці та за «Книгою Змін». У фільмах і в книгах люблю теплі краї, а в житті — дощ і вітер. Дощ я взагалі люблю найбільше. І весняний, і літній, і осінній. Всякий і завжди. Люблю по сто разів перечитувати прочитане. Люблю звуки гармошки, коли граю я сам. Люблю, коли багато кишень, і коли одяг такий заношений, що здається власною шкірою, а не чимось, що можна зняти. Люблю захисні обереги, такі, щоби кожен був на щось окреме, а не збірні, на всі випадки життя. Люблю сушити кропиву й часник, а потім додавати їх у все підряд. Люблю намазати долоні емульсією, а потім привселюдно її віддирати. Люблю окуляри від сонця. Маски, парасольки, старовинні меблі з фіглями, мідні тази, плетені стільці, старі листівки, грамофони, пацьорки та прикраси з них, морди трицерапторів, жовті кульбабки з жовтогарячою серединкою, підталих сніговиків, яким відпали носи-морквини, потаємні ходи, схеми евакуації з будівлі при пожежній тривозі; люблю, нервуючи, сидіти в черзі під лікарським кабінетом, люблю іноді заверещати так, щоб усім стало погано, люблю вві сні закинути на кого-небудь, хто лежить поруч, руку або ногу, люблю розчухувати комарині укуси й передбачати погоду, зберігати дрібні предмети за вухами, отримувати листи, розкладати пасьянси, курити чужі сигарети, порпатися в старих паперах і фотографіях, люблю знайти щось, що втратив так давно, що вже аж забув, навіщо воно було потрібне, люблю, коли мене дуже люблять і коли я остання надія довколишніх, люблю свої руки — вони красиві, люблю їхати куди-небудь у темряві з ліхтариком, люблю перетворювати одне на інше, щось до чогось приклеювати й приєднувати, а потім дивуватися, що воно працює. Люблю готувати неїстівне та їстівне, змішувати різні напої, смаки та запахи, люблю лікувати друзів від гикавки переляком. Я занадто багато всього люблю, перераховувати можна нескінченно.
А не люблю я годинники.
Будь-які.
З причин, які обтяжливо перераховувати. І тому я цього не робитиму.

(Маріам Петросян, "Дім, в якому")

Поховання VI-V ст. до н.е. виявили під час будівництва фортифікацій на Миколаївщині

Бійці 123 бригади ТрО натрапили на архаїчний могильник під час інженерних робіт зі створення фортифікаційних споруд у миколаївській області.

"Під час будівництва фортифікаційних споруд на півдні України, звичайні земельні роботи обернулися сенсаційною археологічною знахідкою. Водій екскаватора Микола виявив невелику амфору. Зацікавившись, він звернувся до свого побратима Євгена, який захоплюється історією. Разом вони вирішили передати знахідку до музею "Старофлотські казарми"", - йдеться в повідомленні.

Своєю чергою експерти музею, проаналізувавши знахідку, встановили, що це іонійська амфора, яка використовувалася з ритуальною метою і розміщувалася в могилах. Місце, де бійці проводили фортифікаційні роботи, виявилося архаїчним могильником, що датується VI-V століттями до нової ери.


Джерело: https://censor.net/ua/p3541448

В Украине. На московии

Немецкий язык в Австрии не такой, как в Германии. И английский в Австралии не лондонский.

Русский язык в Украине теперь развивается по-своему. И этот момент с предлогом прямо сейчас становится символом этого развития.

То, что мы делаем с русским языком внутри Украины это наше дело; но вот это будьте добры запомнить, выучить и принять. Это вроде флага на консульстве: как бы он ни был кому-то противен, консульство имеет право на эти цвета.

Мы говорим "на россии" и еще "на московии". Закрепим ли мы это в учебниках? Скорее всего да и выражение "на московии" станет языком официальных бумаг.

И с каждым военным преступлением рф мы все ближе подходим именно к такой ветви развития событий и языка.