![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Богдан-Ігор Антонич - офіційно заборонений поет
Wednesday, 18 March 2026 13:37Богдан-Ігор Антонич
5 жовтня 1909, с. Новиця, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 6 липня 1937, Львів
український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.
Через офіційну заборону ширше знаний лише з середини 1960-х;
справив значний вплив на сучасну українську поезію;
філософська лірика, релігійні, космічні мотиви, відгомін лемківського фольклору і язичницької символіки;
впливи Омара Хаяма, Волта Вітмена;
прозові твори;
переклади;
статті літературно-критичного і теоретико-літературного характерів.
Народився на Лемківщині у родині греко-католицького священика Василя Антонича. Справжнє прізвище батька було Кіт, яке родина змінила перед народженням єдиного сина.
Початкову освіту майбутній поет здобував під наглядом приватної вчительки.
Упродовж 1920–1928 навчався у гімназії гуманітарного типу імені Королеви Софії у Сяноку. «На цілу Лемківщину це була одинока гімназія, де вчили також і української» (Михайло Кудлик, однокласник Антонича). Тут викладали, зокрема, проф. Володимир Чайківський, проф. Лев Ґец. З першого і до останнього класу Антонич відзначався як найкращий учень.
Протягом 1928–1933 років Антонич — студент Львівського університету ім. Яна Казимира, де навчався на філософському факультеті (спеціальність — польська філологія). Серед викладачів Антонича були літературознавці В. А. Брухнальський, Є. Кухарський, славіст В. Ташицький, філософ К. Твардовський, мовознавець Є. Курилович та ін. Антонич брав активну участь у роботі семінарів професорів Г. К. Ґертнера (польська мова), Ю. Кляйнера (польська література) та Я. Янова (українська мова та література), під їхнім керівництвом писав наукові роботи.
У 1934 році одержав диплом магістра філософії.
Та навіть для високоосвіченого українця у тодішній Польщі державної роботи не було, тож поет заробляв пером. Друкував у журналах і газетах вірші, статті про літературу і мистецтво.
Ще під час навчання в університеті Антонич пристрасно включився у літературне та громадське життя Львова, був членом гуртка студентів-україністів при Науковій секції Товариства прихильників освіти, наполегливо почав вивчати нюанси української мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, але також у твори поетів окупованої більшовиками України.
Перший свій вірш поет опублікував 1931 року в пластовому журналі «Вогні».
Потім він розміщував поезії у багатьох періодичних виданнях. Незважаючи на велику поетичну творчість і важкий процес засвоєння літературної мови, поет все-таки знаходив час на працю у інших жанрах та на публіцистику. Він виступав з доповідями про українську та чужу літератури; робив переклади; писав рецензії; публікував сатиричні фейлетони та пародії, у яких виявив гостру дотепність. Вів літературну хроніку у часописі «Дажбог».
Проводив редакторську діяльність, деякий час редагував журнал «Дажбог» і разом з Володимиром Гаврилюком журнал «Карби». Антонич також малював, грав на скрипці і компонував музику, мріяв бути композитором. Ці галузі мистецтва, особливо малярство, дуже сильно вплинули на його лірику.
За спогадами сучасників, був короткозорим, невисокого зросту, темне волосся зачісував наверх, одягався елегантно, по моді.
Помер Антонич на двадцять восьмому році життя. Після перенесеного апендициту та наступного запалення легень перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало. Похований у Львові на Янівському цвинтарі, поле № 4.
Богдан - Ігор Антонич: Дороги
5 жовтня 1909, с. Новиця, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 6 липня 1937, Львів
український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.
Через офіційну заборону ширше знаний лише з середини 1960-х;
справив значний вплив на сучасну українську поезію;
філософська лірика, релігійні, космічні мотиви, відгомін лемківського фольклору і язичницької символіки;
впливи Омара Хаяма, Волта Вітмена;
прозові твори;
переклади;
статті літературно-критичного і теоретико-літературного характерів.
Народився на Лемківщині у родині греко-католицького священика Василя Антонича. Справжнє прізвище батька було Кіт, яке родина змінила перед народженням єдиного сина.
Початкову освіту майбутній поет здобував під наглядом приватної вчительки.
Упродовж 1920–1928 навчався у гімназії гуманітарного типу імені Королеви Софії у Сяноку. «На цілу Лемківщину це була одинока гімназія, де вчили також і української» (Михайло Кудлик, однокласник Антонича). Тут викладали, зокрема, проф. Володимир Чайківський, проф. Лев Ґец. З першого і до останнього класу Антонич відзначався як найкращий учень.
Протягом 1928–1933 років Антонич — студент Львівського університету ім. Яна Казимира, де навчався на філософському факультеті (спеціальність — польська філологія). Серед викладачів Антонича були літературознавці В. А. Брухнальський, Є. Кухарський, славіст В. Ташицький, філософ К. Твардовський, мовознавець Є. Курилович та ін. Антонич брав активну участь у роботі семінарів професорів Г. К. Ґертнера (польська мова), Ю. Кляйнера (польська література) та Я. Янова (українська мова та література), під їхнім керівництвом писав наукові роботи.
У 1934 році одержав диплом магістра філософії.
Та навіть для високоосвіченого українця у тодішній Польщі державної роботи не було, тож поет заробляв пером. Друкував у журналах і газетах вірші, статті про літературу і мистецтво.
Ще під час навчання в університеті Антонич пристрасно включився у літературне та громадське життя Львова, був членом гуртка студентів-україністів при Науковій секції Товариства прихильників освіти, наполегливо почав вивчати нюанси української мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, але також у твори поетів окупованої більшовиками України.
Перший свій вірш поет опублікував 1931 року в пластовому журналі «Вогні».
Потім він розміщував поезії у багатьох періодичних виданнях. Незважаючи на велику поетичну творчість і важкий процес засвоєння літературної мови, поет все-таки знаходив час на працю у інших жанрах та на публіцистику. Він виступав з доповідями про українську та чужу літератури; робив переклади; писав рецензії; публікував сатиричні фейлетони та пародії, у яких виявив гостру дотепність. Вів літературну хроніку у часописі «Дажбог».
Проводив редакторську діяльність, деякий час редагував журнал «Дажбог» і разом з Володимиром Гаврилюком журнал «Карби». Антонич також малював, грав на скрипці і компонував музику, мріяв бути композитором. Ці галузі мистецтва, особливо малярство, дуже сильно вплинули на його лірику.
За спогадами сучасників, був короткозорим, невисокого зросту, темне волосся зачісував наверх, одягався елегантно, по моді.
Помер Антонич на двадцять восьмому році життя. Після перенесеного апендициту та наступного запалення легень перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало. Похований у Львові на Янівському цвинтарі, поле № 4.
Богдан - Ігор Антонич: Дороги