Українці, не зайобуйте один одного

[ryba]

Фелікс Редька прямо зараз стає моїм улюбленим стендап-коміком в Україні.
По-перше він з Сум і як ніхто розуміє, якою поступовою має бути українізація для нашіх регіонів.
По-друге він до біса розумний: він завершує свої виступи піснею у виконанні Тараса Петриненка "Україно, Україно".
Слова, якщо хтось не знає, там такі:

Дороги іншої не треба
Поки зорить Чумацький Шлях
Я йду від тебе і до тебе
По золотих твоїх стежках
Мені не можна не любити
Тобі не можна не цвісти
Лиш доти варто в світі жити
Поки живеш і квітнеш ти
Україно, Україно
Після далечі доріг
Вірне серце твого сина
Я кладу тобі до ніг

Для українських сердець це звучить однозначно: повертайтесь додому!
Опиратись майже неможливо, бо інакше розірвешся навпіл.

І я так гадаю, що цей інтелігент у окулярах дійсно розуміє всю страшенну силу цієї зброї, бо це не просто пісня.

Вона ніколи не була просто піснею. Це і є неофіційний гімн України.


Хитрий Редька, можливо, довиступається до того, що у світлі політики повернення українців, що поїхали від війни за кордон, пісня "Україно, Україно" стане офіційно представляти нашу країну. Не один Фелікс на це працює.

Естрадні пісні, з яких не постібешся (а "Україно, Україно" в нас зараз точно не про стьоб, це сльози і ком у горлі) - не дуже близька до стендапу тема. Та Редька не ставить собі кордонів, він виконує роботу культуролога під час свого стендапу. Він працює як рупор нагальної соціальної потреби - потреби України в людях, що поїхали і, можливо, саме в цей момент вагаються, приймаючи рішення - повертатись їм чи ні.
І в Херсон, де він також зробив такий фінал виступу, точно є кому повертатись. Не зараз, коли по центру міста прицільно б'ють. Але після війни.

Бо закінчується все і ця хуйня скінчиться.